Аконіт або борець волотистий (Aconitum paniculatum)

Аконіт або борець волотистий

Aconitum divaniculatum

Аптечна назва:

Настоянка аконіту.

Частина, що використовується:

Листя, коріння рослини.

Час збору:

Листя заготовляють: кінець червня-початок липня.
Коріння заготовляють: кінець вересня – початок жовтня.

Опис:

Аконіт волотистий (Aconitum divaniculatum) – це багаторічна трав’яниста рослина, що відноситься до сімейства лютикових. Коренева система рослини представлена ​​невеликими бульбами, темно-коричневого кольору, розміром від 2 до 5 сантиметрів. Вони проникають у ґрунт на глибину від 10, до 40 см. Стебло тонке, звивисте, злегка опушене у верхній частині.
Від нього відходять тонкі черешки, на яких розташовуються листя, вони чергові, п’яти, семи роздільні, світло-зелені, з гладкою поверхнею. Квітки неправильної форми, найчастіше синього, світло-блакитного або темно-фіолетового кольору, збираються у досить великі, гарні суцвіття.

Збір та заготівля:

Листя заготовляють до початку періоду цвітіння, приблизно, на початку липня, наприкінці червня. Просушування здійснюється за звичайних умов, оптимально, при температурі близько 30 градусів.
Збір коренеплодів виробляють вже після періоду цвітіння, десь наприкінці літа, на початку осені. Бульби викопуються за допомогою звичайної лопати, після чого очищаються від піску та бруду.
Просушування їх слід проводити за досить високої температури, приблизно 60 – 80 градусів. Вихід сухої речовини має становити приблизно одну чверть.

Вирощування:

Для розмноження найчастіше використовується насіння. Але в деяких випадках можна використовувати і бульби рослини. Висадку в ґрунт здійснюють наприкінці весни, з попереднім замочуванням насіння на добу. Після цього можна вносити посівний матеріал на глибину близько одного сантиметра.
Наприкінці травня – час висаджувати пагони аконіту у відкритий ґрунт. Аконіт – досить вибаглива рослина, яка дуже любить хорошу освітленість і багату на мінеральні та органічні речовини грунт.

Розповсюдження

Аконіт волотистий дуже поширена рослина. Відмінно зростає у країнах з теплим та помірним кліматом. Зустрічається на всій території Європи, а також на теренах колишнього Радянського Союзу.

Хімічний склад:

Хімічний склад ще до кінця не вивчений, але виявлено алкалоїд аконітин, а також і сапоніни, і деякі смоли, присутній крохмаль.
Крім цього виявлені органічні кислоти, наприклад, лінолева, стеаринова, пальмітинова та олеїнова. Є в рослині аскорбінова кислота, деякі мікроелементи, дубильні речовини, флавоноїди.

Застосування:

Як зовнішній засіб у вигляді настойки або мазі використовують при ревматизмі, невралгіях, мігрені. У народній медицині – при ішіасі та туберкульозі легень, при переломах кісток та гінекологічних захворюваннях. Відомо також його застосування при злоякісних новоутвореннях.
Медичне застосування аконіту волотистого дуже різноманітне: їм лікували сибірку, запалення легенів; в російській народній медицині його використовували як зовнішній болезаспокійливий засіб. Сиропи з аконітом використовували як протикашльовий засіб.
Настоянку аконіту застосовували внутрішньо при лихоманці з тахікардією, гострому тонзиліті, ларингіті, у початкових стадіях пневмонії та бешихи.

Протипоказання:

При заготівлі, зберіганні та використанні рослини слід пам’ятати, що аконіт волотистий, є смертельно отруйною рослиною. Вся рослина – від коріння до пилку – надзвичайно отруйна, отруйна навіть запах! Усі частини рослини містять отруйні алкалоїди! Отрута легко всмоктується у кров. Можливість отруєння цією рослиною пов’язана з тим, що навесні його біле веретеноподібне коріння приймають за петрушку, пастернак або хрін.