Верба козяча
Salix caprea
марення, верба козяча, тала

Опис: дводомна рослина. Високий чагарник чи дерево, 5-10 м заввишки. Гілки товсті, розлогі, сіроопушені або бурі, з великими гладкими бруньками. Деревина під корою червоніє, без валиків. Листя чергові, цілісні, широкояйцевидні, майже округлі, рідше – ланцетні, нерівномірно зазубрені, зверху гладкі, темно-зелені, знизу сіро-опушені, з сильно виступаючими 6-9 бічними парами жилок. Квітки одностатеві, у товстих сережках; чоловічі сережки сидячі, яйцеподібні, довжиною до 6 см, жіночі – циліндричні, 10 см завдовжки, на ніжках. Плід – коробочка. Цвіте у квітні, до появи листя.

Поширення: в Росії верба козяча зустрічається у всій Європейській частині, на Кавказі, у Західному та Східному Сибіру та на Далекому Сході (крім Охотського району); в Україні – майже по всій території, але частіше – у північних районах. Росте одинично і великими куртинами в лісах, на узліссях, серед чагарників.

Частина, що використовується: як лікарська сировина використовують кору 2-3-річних гілок. Кора та листя верби козячої містять флавоноїди, дубильні речовини, аскорбінову кислоту, саліцин, смолисті речовини, органічні кислоти, гіркі речовини.

Кору і стебла використовують як в’яжучий і кровоспинний засіб, зокрема при геморої, проносах; як зміцнюючий ясна засіб, а також як протиглистний і заспокійливий при нервово-психічних розладах. У вигляді порошку кору застосовують як ранозагоювальний засіб, використовують також для лікування шкірних захворювань, ревматизму, фурункульозу. Луб прикладають до обпалених ділянок шкіри, а соком нагрітих молодих гілок змащують мозолі. Відваром кори обмивають ноги за їх пітливості.
Настій та настоянка з чоловічих суцвіть – серцевий засіб, який дає гарний ефект при серцевій аритмії та тахікардії, регулюючи нервово-м’язовий апарат серця.