Іберіс гіркий
Iberis amara
іберійка, гіркий пелюстник, сільська гірчиця.

Опис: однорічна трав’яниста рослина висотою 15-40 см. Стебло ребристе, голе або злегка опушене. Листя чергове, подовжено-перисто-клиноподібне. Квітки білі або трохи фіолетові у верхівкових кистях, зібрані в загальне квіткове суцвіття. Зовнішні пелюстки крайових квіток більші за інші. Плоди – округлі, сплюснуті з боків стручочки, на верхівці виїмчасті. Цвіте у червні-липні. Насіння дозріває у липні-серпні.

Поширення: дикоросла іберійка гірка зустрічається в Середній та Південній Європі, як дика рослина – на Кавказі; в Україні – у Причорномор’ї та Криму. Вирощується у садах як декоративна культура.

Використовувана частина: насіння та трава. У траві іберійки знайдено глюкозинолати, кукурбітацин, флавоноїди, в насінні – глюкоіберін, глюкохейролін, кукурбітанини ітіоглікозид глюкоіберину. У квітках виявлені флавоноїди: кверцетин, ким-пферол, З-глюко-7-рамнозид кверцетину, 7-рамнозид кемпферолу.

Збір та заготівля: траву заготовляють під час цвітіння. Насіння – у серпні – вересні.

Застосування: експериментально встановлена ​​тонізуюча дія іберійки на серці. Раніше як настойки вона використовувалася при хворобах серця, стенокардії.
Рослина має протизапальну, ранозагоювальну, антибактеріальну, жовчогінну, гіпотензивну, сокогонну та відхаркувальну дію.
У гомеопатії насіння іберійки гіркої використовується при ангіні, серцевих захворюваннях, а також надають гіпотензивну дію.
У народній медицині настій трави застосовується при бронхіті, пневмонії, гепатиті, холециститі, подагрі, ішіасі, захворюваннях нирок, а зовнішньо – у вигляді компресів для загоєння ран.