Лікувальні трави

Природа виліковує все – цілюща кожна рослина, кожен камінь!

Алича(Prunus divaricata)

Алича (Prunus divaricata)

Алича

Аптечна назва:

Олія аличі.

Використана частина:

Плоди, квіти та листя, камедь.

Час збору:

Квіти – березень, квітень. Листя – травень, червень. Гілочки – жовтень, лютий. Плоди – липень, серпень.

Опис:

Дерево або кущ з розлогою кроною, 2-6 (рідко 10) м заввишки. Гілки слабо колючі, голі. Листя еліптичні, 4-7 см завдовжки, знизу по жилках опушені. Квітки поодинокі, білі або блідо-рожеві. Плід – округла, видовжена або плеската кістянка жовтого або червоного кольору. Цвіте у березні – квітні.

Збір і заготівля:

Квітки аличі заготовляють під час цвітіння (березень-квітень). Листя заготовляють після цвітіння. Гілочки аличі заготовляють після опадання листя, або лютий – початок березня. Плоди аличі заготовляють у міру дозрівання. Плоди сушать, роблять із них компоти, джеми, варення, настоянки.

Вирощування:

Розмножується насінням, кореневими нащадками, живцями. Схожість насіння зберігається 2 роки. Перед посівом восени свіжозібране насіння рекомендується покласти у воду для відбраковування невиконаних – вони спливають. Занадто пересушені намочують у невеликій кількості води та витримують близько трьох діб, періодично перемішуючи.
Невимоглива до ґрунту, але віддає перевагу м’яким, глинистим, виносить навіть невелику засоленість. Не зовсім придатними вважаються суглинисті дерново-підзолисті ґрунти та схили крутістю понад 25°. Рівень ґрунтових вод має бути не вище 1,5-2 м. Дуже посухостійка. На сухих кам’янистих схилах має вигляд невеликих кострубатих кущиків, тоді як у більш вологих місцеперебуваннях виростає справжнім деревом і рясно плодоносить. Світлолюбна. Затінення переносить погано, під густим пологом лісів зовсім не плодоносить.

Поширення:

Батьківщина рослини – Кавказ та Центральна Азія. У дикому вигляді та в культурі алича поширена у гористій місцевості на Тянь-Шані, Балканах, у Середній та Малій Азії, в Ірані, на Північному Кавказі та Закавказзі, у Молдавії та на півдні України.

Хімічний склад:

Плоди використовують у свіжому або сушеному вигляді, листя і квітки – сушать. Плоди аличі містять 10% цукрів, 1,5-4% яблучної та лимонної кислот, 0,3-1,5% пектину, до 16 мг% вітаміну С та до 2,8 мг% провітаміну А. Олія з кісточок аличі містить глікозид аміглодин, синильну кислоту та бензойний альдегід.

Застосування:

У народній медицині відвар із сухих плодів (або компот), листя і квіток аличі використовується як легкий проносний засіб при хронічних запорах. Крім того, відвар із сухих плодів застосовується для поліпшення апетиту та відновлення травлення при формі гастриту зі зниженою кислотністю, а також як відхаркувальний засіб при захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Відвар з кори та коріння аличі використовується як потогінний, жарознижувальний та протизапальний засіб. За допомогою ягід аличі відбувається профілактика та лікування цинги, профілактика та лікування курячої сліпоти, а завдяки високому вмісту пектинів, ягоди аличі при регулярному вживанні активно виводять із організму солі важких металів.
Квітки аличі містять антиоксиданти та сечогінні речовини, що дозволяють боротися із хворобами нирок та печінки, а також деякими розладами статевої системи у чоловіків. Також алича з успіхом використовується для схуднення.
Камедь (рідина, що з кори дерева) застосовують при сильному кашлі. Суміш соку аличі та камфорного спирту сприяє якнайшвидшому загоєнню ран.

Протипоказання:

Існують деякі протипоказання до застосування аличі у свіжому вигляді. Найчастіше це пов’язано з індивідуальною непереносимістю чи хворобами шлунка. Відмовитися від вживання аличі слід людям із підвищеною кислотністю шлунка або виразкою шлунка, дванадцятипалої кишки. Компоти та соки з аличі не мають протипоказань, за винятком алергії на вихідний продукт. Обмежень у добовій нормі вживання відварів також немає.

Здоров’я Вам!