Ялівець звичайний (Juniperus communis)

Ялівець звичайний
Juniperus communis
можжуха, яловець, вересник, кущ тетеруків

аптечна назва: плоди ялівцю, ялівцеве масло
використовується частина: плоди
час збору: вересень-жовтень

Рецепти з використанням ялівцю згадуються вже у єгипетських папірусах. За старих часів індіанці Північної Америки для лікування ран і захворювань шкіри, кісток і суглобів поміщали хворих у зарості ялівцю, де повітря насичене цілющими летючими речовинами. У середні віки їм обкурювали приміщення під час епідемій.

Опис рослини: Вічнозелений чагарник до 3 м заввишки. Стовбур із бурою корою, сильно гіллястий; листя-хвоя лінійно-шилоподібні, жолобчасті зверху, килюваті знизу, в мутовках по 3. Квітки одностатеві, дводольні; чоловічі в сережках, жіночі – в зелених кулястих шишках. Цвіте у травні. Плоди — шишко-ягоди, дозрівають другого року восени.

Поширення: Ялівець звичайний у дикому вигляді зустрічається на південному заході європейської частини Росії, на Кавказі, у Сибіру. Росте у підліску, листяних та змішаних лісах, у борах на піщаних ґрунтах, на сухих пагорбах, по гірських схилах та берегах річок.

Використовувана частина: З лікарською метою використовуються зрілі чорні плоди, в народній медицині використовуються шишко-ягоди, молоді пагони (гілки), коренева деревина та коріння. Смак плодів солодкувато-пряний. Запах своєрідний, ароматний. Плоди ялівцю містять ефірну олію (0,5— 1,5%), до складу якої входять пінен, камфен, терпинен, фелландрен та ін.

Збір і заготівля: Дозрілі шишко-ягоди збирають у вересні-жовтні. Під кущем розстеляють брезент і струшують на нього. Потім сортують, відокремлюючи від сухих голок та інших домішок. Сушать повільно на горищах із гарною вентиляцією. Не можна сушити шишко-ягоди у печах чи сушарках. Термін зберігання -3 роки.

Вирощування: Потрібне сонячне місце; до ґрунту невимогливий, краще росте на легкому, досить вологому ґрунті з вмістом вапна. Розмножують живцями довжиною 5-10 см. Роблять це у вересні-жовтні; в першу зиму рослину містять у парнику і лише на початку наступної осені висаджують на постійне місце.

Застосовуються ягоди ялівцю як сечогінний, що дезінфікує сечові шляхи (при хворобах нирок, камінні та піску в нирках, хворобах печінки), а також відхаркувального та покращуючого травлення засобу.

Препарати з ягід ялівцю, прийняті всередину, помірно подразнюють слизову оболонку травного каналу, активізують моторну і секреторну функції кишечника, ефірна олія, що звільнилася, діє антимікробно, пригнічує бродильні процеси, знімає спазми сфінктерів.
Ефірна олія, що виділяється нирками, дратує паренхіму нирок, що обумовлює виражений сечогінний ефект препаратів з ягід ялівцю.
У невеликій кількості ялівцева ефірна олія виділяється бронхіальними і потовими залозами, діючи відхаркувально і трохи потогінно. Є відомості, що ялівцеві ягоди дещо збільшують відділення молока у жінок, що годують.
Корисний ялівець при золотусі та лихоманці (як потогінний). Зовнішньо застосовують при корості, ревматизмі та подагрі як болезаспокійливий засіб: втирають ялівцеве масло або настойку або приймають ароматичні ванни не тільки з ягід, але і з молодих стебел.
У народній медицині шишко-ягоди заварюють і п’ють при хворобах нирок, сечового міхура, нирковокам’яної хвороби, захворюванні печінки, набряках як сечогінний і зміцнюючий шлунок засіб, при запаленні придатків труб (у жінок), ревматизмі, сирі ягоди від їжу. вар гілок – при діатезі, відвар коренів – при виразці шлунка. Сік із шишок п’ють при болях у животі, кореневу деревину – проти венеричних хвороб.