Дягіль лікарський
Angelica officinalis
вонюха, смердючка, дудель, дудка, вовча дудка, лугові дудки, дягіль, дягильник, дягель, дягель аптечний, дзенгель, дяглиця, корівка, корівник, коровошник, кукотино, поддраниця, подрянка, путча, купир, бодрянка, гармата, бурулька, веретень

аптечна назва: корінь, олія дудника або дягиля
використовується частина: кореневища та коріння, рідше листя
час збору: кореневища та коріння – березень-квітень або вересень-жовтень, листя – липень-серпень

Родова латинська назва рослини походить від грец. «angelos» – «янгол, вісник» на ім’я архангела Рафаїла, який за переказом познайомив людей з лікарськими властивостями рослин. Зацукровані стебла і коріння дягиля в античний час і в середні віки використовували як тонізуючий засіб і для придушення інфекції. У середньовічній Європі дягіль застосовували проти чуми.

Опис: дворічна велика трав’яниста рослина, висотою 1-2 м. Кореневище товсте, коротке, з численними борозенчастими підрядними корінням. Стебло округле, товсте, прямостояче, порожнисте. Листя чергове з великими здутими піхвами і двічі- або тричіперистою пластинкою, нижні – черешкові, верхні – сидячі; листочки округлі, довгасті або еліптичні, 2-3-лопатеві, великопільчасті, знизу сіро-зелені. Квітки білі або жовтувато-зелені у складних парасольках. Парасольки великі, багатопроменеві, з пухнастими променями. Плід – двосім’янка. Цвіте з травня до вересня.

Поширення: росте по болотах, біля берегів річок, озер, у лісових ярах, на заливних луках і в сирих місцях.

Частина, що використовується: лікарською сировиною є кореневище разом з корінням. Сухе кореневище буре або червонувато-сіре, запах дуже ароматний; смак спочатку солодкувато-пряний, потім пекучий і гіркуватий. Коріння та кореневище дягиля містять смоли (до 6%), ефірну олію (до 1%), віск, дубильні речовини та ін.

Збір і заготівля: заготовляють кореневище з найбільшим корінням. Їх викопують восени першого гола життя рослини чи навесні другого року. Кореневища обтрушують від землі, вирізають пошкоджені частини і тонкі коріння, миють у холодній воді, розрізають уздовж і вивішують для просушування. Можна сушити під навісом або сушарці при температурі 35-40°С. Термін зберігання – 3 роки.

Вирощування: вирощують на вологому, помірно родючому ґрунті на сонці або в півтіні. Розмножують насінням, розподілом кущів, частинами коріння та відведеннями від багаторічних рослин.

Застосування: у медичній практиці коріння та кореневища дягиля застосовуються у вигляді настою (1:10) як засіб, що посилює виділення жовчі та ін травних соків, а також як сечогінний засіб. Коріння та кореневища дягиля входять до складу сечогінного збору. Є вказівки про тонізуючу дію дягіля на серцево-судинну та центральну нервову системи.
У народній медицині дягіль рекомендується при розладі травлення, відсутності апетиту, атонії кишківника, метеоризмі. Крім того, застосовується як сечогінний, потогінний і відхаркувальний засіб, а також як загальнотонізуючий при неврастенії та ін захворюваннях нервової системи (істерії, епілепсії, безсоння), при нетравленні шлунка (з коренем лепехи і дубовою корою). Відвар кореня п’ють при гастриті, проносі; відвар квітучої трави приймають при запаленні дихальних шляхів, при повальних епідемічних хворобах (тиф, скарлатина, холера, кір), натираються при ревматизмі. Зовнішньо рекомендується настоянка на спирту для натирання при подагрі, ревматизмі, болях у попереку. Крім того, дягіль використовується в лікеро-горілчаному виробництві при виготовленні лікерів.