Оксамит амурський
Phellodendron amurense
феллодендрон

Опис: прямоствольне дерево висотою до 30 м із широкоовальною кроною. Стовбур (діаметром до 1 м) і суки молодих дерев покриті світло-сірою бархатистою еластичною корою, у старих — глибоко борозенчастою пробковою кіркою товщ, що поздовжньо розтріскується, до 7 см. Молоде листя покрите коротким опушенням, пізніше голі. Коренева система глибока, розгалужена. Зацвітає у другій половині червня, квітки запилюються бджолами. Плоди кулясті, діаметром близько 1 см, чорні, з гарним матовим блиском, дозрівають у кін. вересня-листопаді. Плодоносить зазвичай із 5—7 років. Росте швидко, особливо у віці 20-40 років. Найдавніший представник маньчжурської флори, жива пам’ятка далекосхідних лісів третинного періоду.

Поширення: поширений у Приморському та Хабаровському краях, у заплавних широколистяних (ясенових, ільмових та змішаних лісах). Приурочений до долин річок Уссурі, Амур та його приток. Зазвичай росте поодиноко або групами, зрідка утворює невеликі чисті ліси. Росте оксамит поодиноко або групами в долинах річок, по схилах сопок, у змішаних та листяних лісах Приморського та Хабаровського країв.

Використовувана частина: листя та плоди. У плодах і листі оксамиту амурського знайдені алкалоїди, кумарини, дубильні речовини, флавоноїди (амуренсин, дигідрофелозид, норікарізид, норікарізід-1, фелавін, феламуретин, феламурин, феллатід, феллатід, феллодін; у листі та плодах) та ефірна олія. Крім того, у плодах знайдено вуглеводи та терпеноїди.

Збір і заготівля: листочки збирають, відщипуючи їх від центрального черешка, в суху погоду, після того, як зійде роса, і відразу ж сушать, розстилаючи тонким шаром і час від часу перевертаючи. Почорнілі листочки викидають. Плоди заготовляють у зрілому стані. Їх використовують свіжими чи сушать.

Вирощування: холодостійкий, тіневитривалий; воліє помірно вологі легкі родючі ґрунти.

Застосування: рослина не застосовується офіційною медициною. Ефірна олія листя має антигельмінтну, бактерицидну та протигнильну властивості. Препарати листя у вигляді відвару або настою застосовують для підвищення апетиту та поліпшення травлення, при залізодефіцитній анемії, простій диспепсії, анацидному гастриті, кахексії, бактеріальній дизентерії, гіпостенії, нейродермітах та як гемостатичний засіб (зокрема, при гемороїдальних кровотечах). Томські вчені виділили з листя феллавін, який пропонується як препарат антивірусної дії, він активний по відношенню до вірусу «герпес». Настоянку листя на спирті рекомендують при холециститі, хронічному гепатиті та як гемостатичний засіб. Широко використовуються і плоди оксамиту амурського. У медицині Тибету їх використовують при туберкульозі легень і діареї; у китайській — при психастенії, нейродермітах, як в’язкий, діуретичний, жарознижувальний та антигельмінтний засіб; Удегейці використовують плоди при захворюваннях печінки. Настоянка плодів має антисептичні, протизапальні, дезодоруючі та антигельмінтні властивості, в експерименті знижує кров’яний тиск, підвищує частоту і глибину дихання, а також ефективно лікує захворювання органів шлунково-кишкового тракту та порожнини рота. Свіжі плоди рекомендуються при цукровому діабеті, а настій сухих плодів – при гельмінтозах (зокрема, при аскаридозі), діареї та як антибактеріальний засіб, активний по відношенню до грампозитивних бактерій.