Бузина трав’яниста
Sambucus ebulus
бузина смердюча або низькоросла, зеленик

Опис: багаторічна рослина, чагарник висотою 50-60 см з прямим гіллястим борозенчастим стеблом і білим серцевиною. Листя непарноперисте, з 5-9 довгасто-ланцетними пильчато-загостреними листочками. Прилистки листоподібні, ланцетні, теж пильчасті. Суцвіття — плоска, щитовидна прямостояча волотка з трьома головними гілками. Квітки дрібні, з пелюстками всередині – білими, зовні – рожевими, з червоними пильовиками. Цвіте у червні-липні. Ягоди чорні, дозрівають у серпні-вересні. Вся рослина (а не тільки одне листя, як у бузини чорної) має специфічний неприємний запах.

Поширення: зустрічається в європейській частині Росії, на Кавказі, в Україні, Білорусі, Криму, Туркменії. Росте по узліссях, ярах, берегах річок і як бур’ян на полях та городах, любить глинистий ґрунт.

Використовувана частина: у медичній практиці застосовують квіти, плоди, траву та коріння. Коріння бузини трав’янистої містить сапоніни, дубильні речовини, гіркоту. У плодах знайдено ефірну олію, дубильні речовини, гіркоту, органічні кислоти, пектини, барвник і токсичний алкалоїд амігдалін.

Збір та заготівля: коріння заготовляють восени або навесні. Викопане коріння очищають від землі, розрізають на шматки по 10-12 см завдовжки, розщеплюють, пров’ялюють кілька днів на сонці і досушують у протопленому приміщенні. Вихід сухої сировини – 20%. Зберігають у сухих приміщеннях, що провітрюються.

Застосування: препарати рослини мають протизапальні, проносні, сечогінні та протидіабетичні властивості. Бузину трав’янисту вживають у народній медицині у вигляді настою внутрішньо при гломерулонефриті, пієлонефриті, сечокам’яній хворобі, набряках ниркового походження, асциті. У суміші з іншими лікарськими рослинами застосовують для лікування цукрового діабету, циститу.
Зовнішньо настої та відвари трави бузини трав’янистої застосовують при лікуванні шкірних захворювань. Водний настій коренів використовують зовнішньо для ванн при грибкових захворюваннях і дерматитах, викликаних укусами павуків.